If you're new here, you may want to get regular updates via Якщо ви новачок тут, ви можете отримувати регулярні оновлення через RSS feed RSS подача . . Thank you for visiting! Дякуємо Вам за відвідування!

Of course many religions do not have prophets in the strictest sense. Звичайно, багато релігії не мають пророків у точному значенні цього слова. Hindus have their gurus and sadhus, the Chinese their sages, Buddhists their masters — but they do not have prophets, as do Jews, Christians, and Muslims. There is no doubt that if anyone in the whole of religious Індуси мають свої гуру і садху, китайські мудреці їх, буддисти господарів, - але у них немає пророків, як у євреїв, християн і мусульман. Існує ніяких сумнівів, що якщо хто-небудь у всій релігійної history історія is termed the prophet, because he claimed to be just that, but in no way more than that, it was Muhammad . називається пророком, тому що він стверджував, що саме це, але ніяк не більше того, це був Мухаммад. But may a Christian assert that Muhammad was a prophet? Але, може стверджувати, що християнські Мухаммад був пророком? Christians, if they pause to survey the situation, must admit the following (especially in light of the Hebrew Bible): Християни, якщо вони паузу для дослідження ситуації, повинні визнати, наступні (особливо у світлі Біблії на івриті):

• Like the prophets of Israel, Muhammad did not function by reason of an office assigned to him by the community (or its authorities), but by reason of a special personal relationship with God. Як пророків Ізраїлю, Мухаммад не функціонує через служба, покладені на нього співтовариство (чи їх органів влади), але в силу особливих особистих стосунків з Богом.
• Like the prophets of Israel, Muhammad was a person of strong will who felt himself fully imbued with a godly calling, fully consumed, exclusively appointed to his task. Як пророків Ізраїлю, Мухаммад був людиною сильної волі, які відчували себе повністю перейнятися благочестивої викликом, повністю споживається виключно призначив його завдання.
• Like the prophets of Israel, Muhammad spoke to the heart of a religious and social crisis, and with his passionate piety and revolutionary proclamation he opposed the wealthy ruling class and the tradition it was trying to preserve. Як пророків Ізраїлю, Мухаммад сказав був у серці релігійного та соціальної кризи, і з його пристрасною набожності і революційного проголошення він виступає проти багатих правлячого класу і традиції він намагався зберегти.
• Like the prophets of Israel, Muhammad, who mostly called himself the “Warner”, sought to be nothing but the verbal instrument of God and to proclaim not his own, but God's word. Як пророків Ізраїлю, Мухаммад, які в основному називали себе "Warner", прагнув бути нічого, крім словесних знаряддя Бога і проголосити не його власні, але слово Боже.
• Like the prophets of Israel, Muhammad untiringly proclaimed the one God who tolerates no other gods and who is at the same time the good Creator and merciful Judge. Як пророків Ізраїлю, Мухаммад невпинно проголосив один Бог, який не терпить інших богів, а хто в той же час хороші Творця і милосердний суддя.
• Like the prophets of Israel, Muhammad required, as a response to this one God, unconditional obedience, devotion, submission, which is the literal meaning of word Islam: everything that includes gratitude to God and generosity toward fellow human beings. Як пророків Ізраїлю, Мухаммад потрібне, як відповідь на це один Бог, безумовне послух, відданість, подання, яке буквальному значенні слово "іслам": все, що включає в подяку Богу і великодушність по відношенню до людських побратимам.
• Like the prophets of Israel, Muhammad combined monotheism with humanism or human values, belief in the one God and God's judgment with a call to social justice, and a threat to the unjust, who go to hell, with promises to the just, who are gathered into God's paradise. Як пророків Ізраїлю, Мухаммад комбінованих монотеїзму гуманізму, ні людські цінності, віра в єдиного Бога і Божого суду із закликом до соціальної справедливості, і загроза несправедливого, які йдуть до пекла, з обіцянками справедливого, які зібралися в рай Божий.

Whoever reads the Bible — at least the Hebrew Bible — together with the Qur'an will be led to ponder whether the three Semitic religions of revelation-Judaism, Christianity, and Islam-and especially the Hebrew Bible and the Qur'an, could have the same foundation. Той, хто читає Біблію - принаймні Біблії на івриті - разом з Кораном буде керувати задуматися чи три семітських релігій одкровення, іудаїзму, християнства та ісламу, і особливо на івриті Біблії та Корану, може мати ж фундаменті. Is it not one and the same God who speaks so clearly in both? Хіба це не один і той же Бог, який каже так ясно й інше? Does not the “Thus says the Lord” of the Hebrew Bible correspond to the “Speak” of the Qur'an, and the “Go and proclaim” of the Hebrew Bible to the “Stand up and warn” of the Qur'an? Не "Так говорить Господь" Біблії на івриті відповідає "Speak" з Корану, і "Іди і проголосити" Біблії на івриті до "Встань і попередити" Корану? In truth, even the millions of Arab-speaking Christians have no other word for God than “Allah”. По правді кажучи, навіть мільйонів говорять на арабській мові християн немає іншого слова для Бога, ніж "Аллах".

Might it not therefore be purely dogmatic prejudice that recognizes Amos and Hosea, Isaiah and Jeremiah, as prophets, but not Muhammad? Не міг він бути чисто догматичних забобонів, яка визнає Амос і Осія, Ісая та Єремія, і як пророків, але не Мухаммада? Whatever one may have against Muhammad from the standpoint of Western Christian morality (armed violence, polygamy, a sensual lifestyle for males), the following facts are indisputable: Якими б не один, можливо, проти Мухаммеда з точки зору західної християнської моралі (збройне насильство, багатоженство, чуттєвий образ життя для чоловіків), наступні факти незаперечні:

• Today there are almost eight hundred million persons in the huge area between Morocco to the west and Bangladesh to the east, between the steppes of central Asia to the North and the Island world of Indonesia to the south, who are stamped with the compelling power of a faith that, like virtually no other faith, has molded into a universal type those who confess it. Сьогодні Є майже вісімсот мільйонів чоловік у величезному просторі між Марокко на заході і на сході Бангладеш, від степів Центральної Азії на північ і в світі острова Індонезії на півдні, які штамп з настійним силі віру, що, як практично жодна інша віри, формується в універсального типу, тих, хто зізнатися.
• All those persons are linked by a simple confession of faith (There is no God but God, and Muhammad is his prophet), linked by five basic obligations, and linked by thorough submission to the will of God, whose unchangeable decision, even when it brings suffering, is to be accepted. Усі ці особи пов'язані з допомогою простого сповідання віри (Існує немає Бога, крім Аллаха, і Мухаммед пророк його), пов'язаних між собою п'ять основних зобов'язань, і пов'язаних ретельного підпорядкування волі Бога, Якому незмінне рішення, навіть коли вона приносить страждання, має бути прийняте.
• Among all the Islamic peoples there has remained a sense of fundamental equality before God of an international solidarity that is basically capable of overcoming race (Arabs and non-Arabs) and even the castes of India. Серед усіх народів, що сповідають іслам не залишилося відчуття основоположного принципу рівності перед Богом міжнародної солідарності, в основному, здатних подолати гонки (араби і не араби), і навіть каст Індії.

I am convinced that, despite all the renewed fears of Islam, there is a growing conviction among Christians that, in the light of Muhammad's place in world history, we must correct our attitude toward Islam. Я переконаний, що, незважаючи на всі страхи знову ісламу, зростає переконання, що серед християн, у світлі місце Мухаммеда у світовій історії, ми повинні змінити наше ставлення до ісламу. The “scourge of exclusiveness”, arising from Christian dogmatic impatience and intolerance, condemned by the British historian Arnold Toynbee, must be abandoned. "Лихо винятковості", що випливають з християнського догматичного нетерпіння і нетерпимості, засудив британського історика Арнольда Тойнбі, необхідно відмовитися. Regarding the figure of the prophet, I believe the following must be admitted: Що стосується фігури пророка, я вважаю, повинні бути наступні зізнався:

• Arabians in the seventh century rightly listened to and followed the voice of Muhammad. Арабами в сьомому столітті справедливо вислухав і після голосової Мухаммеда.
• In comparison to the very worldly polytheism of the old Arabian tribal religions before Muhammad, the religion of the people was raised to a completely new level, that of a purified monotheism. У порівнянні з вельми мирські політеїзм старих арабських племінних релігій перед Мухаммад, релігія народу був піднятий на абсолютно новий рівень, що очищеного монотеїзму.
• The first Muslims received from Muhammad — or, better still, from the Qur'an — endless inspiration, courage, and strength for a new religious start: a start toward greater truth and deeper understanding, toward a breakthrough in the revitalizing and renewal of traditional religion. Перші мусульмани отримали від Мухаммеда - або, ще краще, з Корану - невичерпного натхнення, мужності і сили для нових релігійних початку: початок в бік більшої правди і глибокого розуміння, до прориву в активізації та оновлення традиційних релігії.

In truth, Muhammad was and is for persons in the Arabian world, and for many others, the religious reformer, lawgiver, and leader; the prophet per se . По правді кажучи, Мухаммад був і залишається для осіб в арабському світі, і для багатьох інших, релігійний реформатор, законодавець, і лідером, пророком як такої. Basically Muhammad, who never claimed to be anything more than a human being, is more to those who follow him than a prophet is to us: he is a model for the mode of life that Islam strives to be. Основному Мухаммеда, який не претендував на щось більше, ніж людина, більше для тих, хто за ним, ніж пророк для нас: він є моделлю для образу життя, що іслам прагне бути. If the Catholic Church, according to the Vatican II “Declaration on Non-Christian Religions”, “regards with esteem the Muslims”, then the same church must also respect the one whose name is embarrassingly absent from the same declaration, although he and he alone led the Muslims to pray to this one God, for through him this God “has spoken to humanity”: Muhammad the prophet. Якщо католицька церква, за II Ватиканського собору "Декларація про нехристиянських релігій", "з повагою стосується мусульман", а потім тією ж церкви, також необхідно дотримуватися один, ім'я якого до непристойності відсутнє таке ж заяву, але він і його Тільки призвело мусульман молитися на це один Бог, бо завдяки йому це Бог "говорив людству": Мухаммед пророк. But does not such an acknowledgment have very grave consequences, especially for the message he proclaimed, the teachings set down in the Qur'an? Але не таке визнання дуже серйозні наслідки, особливо для повідомлень заявив він, навчання викладені в Корані?

I think for the peoples of Arabia Muhammad's prophecy led to tremendous progress. Я думаю, для народів Аравії Мухаммада пророцтво призвело до величезних прогресом. Whatever we Christians do with this fact, we must affirm that he acted as a prophet and that he was a prophet . Все, що ми християни, з цим фактом, ми повинні підтвердити, що він діяв як пророка, і що він був пророком. I do not see how we can avoid the conclusion that on their way of salvation, Muslims follow a prophet who is decisive for them. Я не бачу, яким чином ми можемо не зробити висновок про те, що їхній шлях до порятунку, мусульмани слідують пророка, який є вирішальним для них.