If you're new here, you may want to get regular updates via Якщо ви новачок тут, ви можете отримувати регулярні оновлення через RSS feed RSS подача . . Thank you for visiting! Дякуємо Вам за відвідування!

Ptolemy II, who became the ruler of Egypt after Alexander the Great in the third century BC, was a great patron of learning, and founded a library in Alexandria, Egypt, which contained about 5,00,000 books on different subjects. Птолемей II, який став правителем Єгипту після Олександра Великого в третьому столітті до нашої ери, був великим покровителем навчання, а також заснував бібліотеку в Олександрії, Єгипет, в якому міститься близько 5,00,000 книг з різної тематики. It is this collection which is known in Саме ця колекція, яка відома в history історія as the great library in Alexandria. як великої бібліотеки в Олександрії.

It has been Він був alleged затверджуваний that this library was burned down by Amr bin Aas at the behest of the Second Caliph, Umar. що ця бібліотека була спалена Аас Амр бін за наказом халіфа друге, Умар. The story goes to state that Amr fed the numerous bath furnaces of the city with the volumes of the Alexandrian library. Кажуть, заявити, що Амр годував численних печей ванна міста з обсягами Олександрійській бібліотеці. The story also relates the oft-quoted remark allegedly made by Caliph Umar (ruled: 634-644) when he consented to the destruction of the library, “If these writing of the Greeks agree with the book of God, they are useless and need not be preserved; if they disagree, they are pernicious and ought to be destroyed”. Історія пов'язана також часто цитована зауваження, нібито зроблену халіф Умар (правил: 634-644), коли він погодився на знищення бібліотеки, "Якщо ці написання греки згодні з книгою Бога, вони не приносять користі і повинні не збереглися, і якщо вони не згодні, вони шкідливі і повинні бути знищені ". It was, the story continues, thereupon, decided that the books were contrary to the Quran and the whole library was burned down without even opening the books. Це було, історія триває, потім, вирішив, що книги суперечать Корану і вся бібліотека згоріла, навіть не відкриваючи книг.

Equating the burning of Alexandria Library with that of Nazi policy, Joseph Barnabas writes, “the arguments of Caliph Umar and the Nazi book burning are not without explanations.” Прирівнявши спалювання Олександрійської бібліотеки з нацистської політики, Йосип Варнава пише: "аргументи халіфа Омара і нацистської горіння книзі не без пояснення причин." ^{1 1} A Hindutva theorist, BN Jog, was more emphatic and clear: “Many people are surprised that Caliph Umar burnt down the huge and rich library of Constantinople. Теоретик хіндутва, Б. Jog, був більш рішучим і ясно: "Багато людей здивовані тим, що халіф Умар згорів величезні і багаті бібліотеки Константинополя. The urge for him to do so was, however, provided by his religion.” Прагнення до його зробити це, однак, за умови його релігії ". ^{2 2}

Encyclopedia Britanica says that the Alexandrian Library had, in fact, been destroyed much earlier in the fourth century AD, long before the advent of Islam: “The library survived the disintegration of Alexander?s empire (first century BC) and continued to exist under Roman rule until the third century AD.” Енциклопедія Британіка говорить, що в Олександрійській бібліотеці, по суті, було знищено набагато раніше, в четвертому столітті нашої ери, задовго до появи ісламу: "Бібліотека пережила розпад Олександре? И імперії (перше століття до н.е.) і як і раніше існують в рамках римського панування, поки третій н.е. ". ^{3 3} The truth is that one-half of this library was burnt by Julius Caesar in 47 BC. Правда в тому, що одна половина цієї бібліотеки була спалена Юлієм Цезарем у 47 до н. In the third century, Alexandria came under the domination of Christians. У третьому столітті, Олександрія прийшла в умовах панування християн. At another place the same work states that, “The main museum and library were destroyed during the civil war of the third century AD and a subsidiary library was burned by Christians in AD 391.” В іншому місці тієї ж роботи, що держави ", головний музей і бібліотека були зруйновані під час громадянської війни в третьому столітті нашої ери і допоміжних бібліотека була спалена християн в 391 нашої ери". ^{4 4}

Phillip K Hitti states that the story “is one of those tales that make good fiction but bad history.” He goes on, “…the great Ptolemic library was burnt as early as 48 BC by Julius Ceasar. Філліп K Хітті стверджує, що історія "є одним з тих історій, які роблять хорошу художню літературу, але поганий історією". Він йде далі, "... великої бібліотеки Ptolemic згорів ще в 48 році до нашої ери Юлій Цезар. A later one, referred to as the daughter library, was destroyed about AD 389 as a result of an edict by the Emperor Theodosius. Пізніше один, про який йдеться як дочка бібліотека була знищена близько 389 н.е. в результаті указу імператора Феодосія. At the time of the Arab conquest, therefore, no library of importance existed in Alexandria and no contemporary writer ever brought the charge about Amr or Umar.” Під час арабського завоювання, отже, ніякого значення бібліотека існувала в Олександрії і не коли-небудь сучасного письменника принесли заряду близько Амр або Умар ". ^{5 5}

Bernard Lewis, a vehement critic of Islam, has thus summarised the verdict of modern scholarship on the subject: Бернард Льюїс, запекле критика ісламу, таким чином, підсумував вирок сучасної науки по темі:

“Modern research has shown the story to be completely unfounded. "Сучасні дослідження показали, історія зовсім необгрунтованими. None of the early chronicles, not even the Christian ones, make any reference to this tale, which is mentioned in the 13th century, and in any case the great library of Serapenum had already been destroyed in internal dissensions before the coming of the Arabs.” Ні в одному з ранніх літописах, навіть не християнські, ніяких посилань на цю історію, яка згадується в 13 столітті, і в будь-якому випадку велика бібліотека Serapenum уже знищені у внутрішні чвари до приходу арабів. " ^{6 6}

Lewis wrote the above words in 1950. Льюіс писав ці слова в 1950 році. As late as in 1990, he went on to state, “not the creation, but the demolition of the myth was achievement of European scholarship, which from the 18th century to the present day has rejected the story as false and absurd, and thus exonerated the Caliph Umar and the early Muslims from this libel.” Ще в 1990 році, він відправився на стан ", а не створення, але руйнування міфу досягненням європейської науки, яка з 18 століття до наших днів відхилив історію як помилкові і безглуздо, і тим самим звільняється халіфа Омара і перших мусульман з цього наклеп ". ^{7 7}

John M. Robertson, a historian of rationalistic and free thought, also dismissed the story of the destruction of the Alexandrian library by Umar as a myth. Джон М. Робертсон, історик раціоналістичних і вільної думки, а також відхилив історія знищення Олександрійської бібліотеки Умар, як міф. ^{8 8}

Historian DP Singhal considers the story untenable. Історик Д. Singhal вважає історію неспроможні. ^{9 9} Singhal writes, Singhal пише:

“It makes its first appearance in the solitary report of a stranger, Abul Faraj, who wrote 500 years later. "Це робить його першим появою в одиночному доповідь незнайомець, Абу Фарадж, який писав 500 років потому. The reported sentence of the Caliph is alien to the traditional precept of the Muslim casuists who had expressly commanded the preservation of captured religious text of the Jews and Christians, and had declared that the works of profane scientists and philosophers could be lawfully applied to the believer.” Повідомили пропозицію халіфа чужа традиційної заповідь casuists мусульманських, які прямо наказав збереження захопили релігійні тексти іудеїв і християн, і оголосив, що праці світських учених і філософів, може бути на законних підставах застосовуватися до віруючих ". ^{10 10}

Bertrand Russell has gone deep into the controversy and made the following statement: Бертран Рассел заглибився в спори і зробив наступну заяву:

“Every Christian has been taught the story of the Caliph destroying the Library in Alexandria. "Кожен християнин вчили історію халіфа знищити бібліотека в Олександрії. As a matter of fact, this library was frequently destroyed and frequently recreated. Справді, ця бібліотека неодноразово руйнувалася і часто заново. Its first destroyer was Julius Caesar, and its last antedated the Prophet. Її перший есмінець був Юлій Цезар, і його останньої передувало Пророка. The early Mohammedans, unlike the Christians, tolerated those whom they called ?people of the Book?, provided they paid tribute. Ранніх мусульман, на відміну від християн, терпіти тих, кого вони називали? Народу Книги?, Якщо вони платили данину. In contrast to the Christians, who persecuted not only pagans but each other, the Mohammedans were welcomed for their broadmindedness, and it was largely this that facilitated their conquests. На відміну від християн, які переслідували не тільки язичники, але один з одним, мусульмани зустрічали їх широти поглядів, і це в значній мірі сприяли цьому, що їх завоювань. To come to later times, Spain was ruined by fanatical hatred of Jews and Moors; France was disastrously impoverished by the persecution of Huguenots.” Щоб прийти до більш пізні часи, Іспанія була зруйнована фанатичною ненависті до євреїв і маврів, Франції був згубно бідних від переслідування гугенотів. " ^{11 11}

In the 500 years between the supposed event and its first reporter no Christian historian mentions it, though one of them, Eutychius, Archbishop of Alexandria in 933, described the Arab conquest of Alexandria in great detail. У 500 років між передбачуваним подією і його перший репортер жоден християнин не історик згадує про нього, хоча один з них, Євтихія, архієпископа Олександрійського у 933, описав арабського завоювання Олександрії дуже докладно.

Colin Wilson, a popular science writer and researcher expressed his firm opinion that the demolition of the Alexandrian library was caused by Christian clergy. Колін Уілсон, популярний письменник і дослідник науки висловили своє тверде думка, що руйнування олександрійської бібліотеці було викликано християнське духовенство. He writes, Він пише:

“The Library of Alexandria ? "Олександрійська бібліотека? which contained, among other things, Aristotle?s own collection of books ? в якому, серед іншого, Аристотель? власної колекції книг? was burned down on the orders of the Archbishop of Alexandria (backed by the Emperor Theodosius). була спалена за наказом архієпископа Олександрійського (за підтримки імператора Феодосія). Knowledge was evil; had not Adam been evicted from Paradise for wanting to know?” Знання зло, не Адам були вигнані з раю за бажання знати? ^{12 12}

MN Roy penetratingly analysed the issue in a wider perspective. М. Роя проникливо проаналізував це питання в ширшій перспективі. It is worth quoting some part of his views on the subject: Це варто навести якусь частину його поглядів з цього питання:

“While books written in the 11th and 12th century indignantly details the shocking tale of the burning of the library of Alexandria, the historians Eustichius and Elmacin, both Egyptian Christians, who wrote soon after the Saracen conquest of their country, are significantly silent about the savage act. "У той час книг, написаних у 11-му і 12-м столітті з обуренням подробиці шокуючою історії про спалення Олександрійської бібліотеки, історики та Eustichius Elmacin, як єгипетські християни, які написав незабаром після завоювання сарацинів своєї країни, істотно нічого не говориться про варварський акт. The former, a patriarch of Alexandria, could be hardly suspected of partiality to the enemies of Перший з них, патріарх Олександрійський, навряд чи можливо підозрювали в пристрасті до ворогів Christianity Християнство . . An order of Caliph Umar has been usually cited as evidence of the barbarous act ascribed to his general. Для халіфа Умара була зазвичай наводяться як докази варварського акту приписують його взагалі. It would have been much easier not to record that order than to suppress any historical work composed by Christian prelates who had endless possibilities of concealing their composition. Було б набагато простіше не констатувати, що порядок, ніж придушити будь-які історичні роботи в складі християнських прелатів, були нескінченні можливості для приховування їх склад. A diligent examination of all relevant evidence enabled Gibbon to arrive at the following opinion on the matter: 'The rigid sentence of Omar is repugnant to the sound and orthodox precept of the Mohammedan casuist; they expressly declare that the religious books of the Jews and Christians, which are acquired by the right of war, and that the works of profane scientists, historians or poets, physicians or philosophers, may be lawfully applied to the use of the faithful.' Старанного вивчення всіх відповідних доказів включений Гібон приїхати в таку думку з цього питання: "жорсткі пропозиції Омар огидно звук і православних заповідей мусульманських казуіст, вони прямо заявляють, що релігійні книги іудеїв і християн , які купуються по праву війни, і що праці світських учених, істориків і поетів, філософів, лікарів, або, може бути на законних підставах застосовуватися до використання віруючих. ( The Decline and Fall of Roman Empire ) (Занепаду і руйнування Римської імперії) ^{13 13} Byzantine barbarism had undone the meritorious work of the Ptolemies. Візантійського варварства, було скасовано гідні роботи Птолемеїв. The real destruction of the Alexandrian seat of learning had been the work of St. Cyril who defiled the Goddess of learning in the famous fair of Hyparia. Реального знищення Олександрійської місце вивчення була робота Кирила які спаплюжили Богиня навчання в знаменитій ярмарку Hyparia. That was already in the beginning of the 5th century.” Це було вже на початку п'ятого століття ". ^{14 14}

It is no mere chance that for most of its 2000 years of history, Christianity not only did not inspire a spirit of learning at an extensive level, but often suppressed it. Це не випадково, що протягом більшої частини своєї 2000-річною історією, християнство не тільки не надихати дух навчання на обширній рівні, а й часто пригнічується його. Churchmen and Crusaders were responsible for the destruction of hundreds of thousands of Greek and Muslim books. Церковники і хрестоносців були відповідальні за знищення сотень тисяч грецьких та мусульманських книг. For example, in 389 AD the celebrated library of Serapis at Alexandria was ruined on the order of Archbishop Theophilus. Наприклад, в 389 р. н.е. знаменитий бібліотеці Серапіса в Олександрії був зруйнований за наказом архієпископа Феофіла. The guiding principle of Pope Gregory was, “Ignorance is the mother of piety.” According to this principle, Gregory burned the precious Palestine Library founded by Emperor Augustus, destroyed the greater part of the writings of Livy and forbade the study of the classics. Керівним принципом папи Григорія було: "Незнання є мати благочестя." Згідно з цим принципом, Григорій спалили дорогоцінних Палестини Бібліотека заснований імператором Августом, знищили більшу частину твори Лівія і заборонив вивчення класиків. The Crusaders destroyed the splendid library of Tripoli and reduced to ashes many of the glorious centres of Saracenic art and culture. Хрестоносці зруйнували чудову бібліотеку Тріполі і в прах багатьох славних центрів сарацінскій культури і мистецтва. Ferdinand and Isabella put to flames all the Muslim and Jewish works they could find in Spain. Фердинанд та Ізабелла, ставиться на вогонь всі мусульманські та єврейські робіт, які вони змогли знайти в Іспанії. Nor is it a coincidence that when science and learning did become widespread in Europe in spite of the Church, it was accompanied by a rejection or reduction of the authority of the Bible and science became completely secularised. Це не є збігом те, що, коли наука і навчання і не став широко поширена в Європі, незважаючи на церкву, він супроводжувався відмовою або скорочення повноважень Біблія і наука стала цілком секуляризованим.

The story is now generally rejected as a fable and a fabrication. Історія даний час в цілому відхилив як байки і виготовлення. Let us conclude this piece with a remark by Dr. Singhal: Давайте закінчимо цей шматок із зауваженням доктора Singhal:

“Seldom in history has there been a parallel for transcribing a falsehood with such persistence, conviction, and indignation, in spite of contrary evidence.” "Рідко в історії не було паралельно для транскрибування брехня з таким завзяттям, осуд, обурення, не дивлячись на доказ противного". ^{15 15}

And only God knows best. І тільки Бог знає краще.

1. C. Joseph Barnabas, “Religious Freedom and Human Rights,” in CJ Nirmal (ed), Human Rights in India , Oxford University Press: N Delhi, 2000, p. Джозеф C. Варнава ", релігійної свободи і прав людини", в CJ Nirmal (ed.), з прав людини в Індії, Oxford University Press: N-Делі, 2000, p. 144 [ 144 [ back тому ] ]
2. BN Jog, Threat of Б. Jog, загрози Islam Іслам : Indian Dimension , Unnati Prakashan: Mumbai: 400081, 1994, p. : Індійський вимірювання, Unnati Prakashan: Москва: 400081, 1994, p. 428 [ 428 [ back тому ] ]
3. Encyclopedia Britannica, Vol. Енциклопедія Britannica, Vol. 1, 1984, p. 1, 1984, стор 227 [ 227 [ back тому ] ]
4. Encyclopedia Britannica, ibid. , p. Енциклопедія Britannica / Там же., Стор. 479 [ 479 [ back тому ] ]
5. Philip K. Hitti, History of the Arabs , Macmillan: London, 1970, p. Філіп К. Хітті, Історія арабів, Macmillan: Лондон, 1970, стор 166 [ 166 [ back тому ] ]
6. Bernard Lewis, The Arabs in History , Goodword Books: N. Delhi, (1950), 2001, p. Бернард Льюїс, арабів в історії, Goodword книги: М. Делі (1950), 2001, p. 54 [ 54 [ back тому ] ]
7. Bernard Lewis, New York Review of Books , 2 September 1990 [ Бернард Льюїс, Нью-Йорк ревью оф букс ", 2 вересня 1990 [ back тому ] ]
8. John M. Robertson, A Short History of Free Thought , Watts & Co: London, 1914, p. Джон М. Робертсон, Коротка історія Вільна думка, Уоттс і Co: Лондоні, 1914, стор 253 [ 253 [ back тому ] ]
9. DP Singhal, India and World Vol I. Civilization, Rupa and Co: London, 1993, p. DP Singhal, Індії та світ Том I. цивілізації, Рупа і Ко: Лондон, 1993, p. 136. 136. [ [ back тому ] ]
10. DP Singhal, ibid. , p. DP Singhal / Там же., Стор. 136 [ 136 [ back тому ] ]
11. Bertrand Russell, Human Society in Ethics and Politics , Routledge: London, (1954), 1992, p. Бертран Рассел, Людське суспільство з етики та політики, Routledge: Лондон, (1954), 1992, p. 218 [ 218 [ back тому ] ]
12. Colin Wilson, The Occult , Panther: London, 1984, p. Колін Уілсон, окультна, Panther: Лондон, 1984, стор 278 [ 278 [ back тому ] ]
13. MN Roy, ibid. , p. М. Роя Там же., Стор. 64 [ 64 [ back тому ] ]
14. MN Roy, ibid. , p. М. Роя Там же., Стор. 65 [ 65 [ back тому ] ]
15. DP Singhal, ibid. , p. DP Singhal / Там же., Стор. 136 [ 136 [ back тому ] ]